Замечания и предложения к проекту Закона “О туризме”

Департамент туризма и курортов МЭРТ 16 января вынес на публичное обсуждение проект Закона “О туризме”.

В целом, Ассоциация данный проект поддерживает, но есть и замечания, которые сегодня были направлены в МЭРТ. Публикуем полный текст:

Фінансове забезпечення відповідальності туроператора (ст.15)

Проект Закону передбачає страхування фінансової відповідальності туроператора у розмірі 5% від обсягу продажів за попередній рік або 50 тис. євро для новостворених туроператорів.

Найбільші туроператори України надають послуги сотням тисяч клієнтів щороку (дані від самих операторів за 2017р.)

Наші підрахунки показують, що за кожних 100 тис. туристів туроператор буде зобов’язаний заплатити страхову премію в розмірі 30 тис. євро, в той час як новостворений туроператор може заплатити всього лише 1 тис. євро:

Кількість туристів на рік	100 000
Середній чек на особу	300 €
Оборот за рік	30 000 000 €
Страхове покриття (5% від обороту)	1 500 000 €
Страховий платіж (2% від страхового покриття)	30 000 €
Для новостворених туроператорів:
Страхове покриття	50 000 €
Страховий платіж (2% від страхового покриття)	1 000 €

 

Таким чином, у керівництва туроператора виникає стимул ухилятися від сплати страхових платежів, переключаючи потоки кожний рік на нову юридичну особу, не змінюючи при цьому свою «вивіску».

Для протидії такому способу мінімізації витрат, пропонуємо:

1. Ввести в ст. 1 нове поняття для використання в цьому законі:
   Торгова назва – назва, за допомогою якої туроператор реалізовує та просуває туристичний продукт. Під однією торговою назвою можуть здійснювати діяльність декілька юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців.
2. Викласти ч.6 ст. 17 у такій редакції:
   Туроператором/турагентом не може бути подано декларацію із торговою назвою туроператора/турагента, тотожною найменуванню іншого суб’єкта туристичної діяльності та організаційно-правовою формою за письмовою згодою суб’єкта туристичної діяльності з такою торговою назвою, відомості про якого внесено до Реєстру.
3. Додати в ст. 15 наступний абзац:
   Юридична особа вважається новоствореним туроператором, або таким, що не провадив діяльності лише за відсутності фактичних даних про реалізацію туристичного продукту у попередньому році під його торговою назвою, в тому числі іншими юридичними особами чи фізичними особами-підприємцями.

Окрім цього, необхідно забезпечити, щоби туроператори звітували про реальні обсяги продажу за рік, чого на даний момент не відбувається. Крім того, необхідно передбачити механізм поквартального корегування обсягів туроператора і відповідної доплати страхових премій, у разі їх зростання більше ніж на 5%

 

Фінансове забезпечення відповідальності турагента (ст.15)

Проект Закону передбачає страхування фінансової відповідальності турагента у розмірі 5% від отриманої комісії за попередній рік або 10 тис. євро для новостворених компаній.

За нашими даними, більшість турагентів на ринку мають невеликі обсяги продажу та обслуговують 200-300 туристів на рік. Наводимо розрахунки для турагента, що обслуговує 500 туристів на рік:

Кількість туристів на рік	500
Середній чек на особу	300 €
Оборот	150 000 €
Комісія (10% від обороту)	15 000 €
Страхове покриття (5% від комісії)	750 €
Страховий платіж (2% від страхового покриття)	15 €
Для новостворених турагентів:
Страхове покриття	10 000 €
Страховий платіж (2% від страхового покриття)	200 €

 

Ми вбачаємо тут одразу декілька проблем:

1. Страхове покриття забезпечує повернення фінансових коштів лише для 2-3 туристів, що фактично знецінює саме поняття страхування фінансової відповідальності для турагента
2. Умови фінансового забезпечення для новостворених турагентів набагато суворіші, аніж для діючих компаній
3. Директива (ЄС) N 2015/2302 не містить вимоги до обов’язкового страхування відповідальності турагентів
4. Окрім того, виникає питання контролю коректності наданих даних, що, при існуючих на даний момент близько 7 тис. компаній буде проблематичним, не кажучи про те, що в договорах деяких туроператорів розмір власне комісії турагента встановлений як фіксована величина в гривнях, часто 6 чи 10 грн. (Аналіз договорів основних туроператорів)

Виходячи з вищевикладеного, пропонуємо відмовитися від обов’язкового страхування фінансової відповідальності для турагента.

 

Вища фахова освіта для керівника туристичного агентства (ст. 17)

Проектом Закону передбачається фактична неможливість для особи без вищої освіти стати керівником турагентства.

Виходячи з того, що вища освіта в Україні не є обов’язковою, а рівень підготовки у ВНЗ за спеціальністю «туризм» залишає бажати кращого, вбачаємо за доцільне додати варіант, що не передбачає обов’язковості вищої освіти, та викласти абз. 3 ст. 17 у наступній редакції:

Керівник турагента, його філії, іншого відокремленого підрозділу повинен мати вищу освіту, за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки бакалавр, магістр, що підтверджується документом про освіту, та стаж роботи у сфері туризму не менше року або освіту у сфері туризму за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки бакалавр, магістр, що підтверджується документом про освіту, або стаж роботи у сфері туризму не менше трьох років.

 

Істотні умови договору (ст. 20)

Згідно проекту Закону «Про туризм», у ст. 20 зазначений перелік істотних умов договору з туристом, що включає в себе 16 пунктів. Вважаємо, що істотними умовами договору повинні бути дані, що зазначаються у ваучері, адже ваучер є формою договору з туристом.
До істотних умов договору пропонуємо віднести наступні:

1) повне найменування, адреса (місцезнаходження), поштова адреса туроператора та/або турагента;

2) розмір фінансового забезпечення, номер, дата і термін дії договору страхування цивільної відповідальності туроператора (турагента) або гарантії, найменування, адресу (місцезнаходження) і поштову адресу установи, що надала фінансове забезпечення;

3) строк перебування у місці надання туристичних послуг із зазначенням дат початку та закінчення туристичного обслуговування;

4) характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, зокрема їх вид і категорія, а також дата, час і місце відправлення та повернення (якщо перевезення входить до складу туристичного продукту);

5) готелі та інші аналогічні засоби розміщення, їх місце розташування, категорія;

6) тип харчування;

13) вартість туристичного обслуговування (загальну та в розрізі окремих послуг), порядок оплати, можливість перегляду ціни у разі необхідності врахування зміни тарифів на транспортні послуги, запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов’язкових платежів, зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена вартість туристичного продукту, вартість окремих послуг (приземлення, посадка/висадка в портах та аеропортах, туристичні податки), якщо ці витрати не входять до складу туристичного продукту;

 

 

Відповідальність туроператора за непоселення туриста в заброньований та оплачений готель (ст. 20)

Останнім часом, деякі туроператори почали зловживати можливостями, наданими законодавством щодо поселення туристів в альтернативні засоби розміщення. Найбільш яскраво це явище проявилося по напрямку «Туреччина» влітку 2017 (приклад).

Пропонуємо більш жорстко прописати відповідальність туроператора в законі на випадок відмови туриста від запропонованої альтернативи (ст. 20):

У разі відмови туриста від них туроператор зобов’язаний надати йому без додаткової оплати еквівалентний транспорт для повернення до місця відправлення або іншого місця, на яке погодився турист, а також забезпечити рівнозначними місцем тимчасового розміщення (проживання) та харчуванням до моменту надання зворотного перевезення. При цьому, туроператор зобов’язаний відшкодувати туристу повну вартість туристичного продукту протягом тридцяти днів з дати початку туристичної подорожі.

 

Оплати від імені туриста (ст. 20)

Наразі великою проблемою ринку є те, що він знаходиться у чорно-сірій зоні, що породжує наступні проблеми

1. Недоотримання державою податків
2. Великий розмір знижок, які надають турагенти, що ухиляються від сплати податків та працюють у тіні, переманюючи до себе туристів у добропорядних турагентів, які просто не можуть конкурувати по ціні.
3. Складність туристу довести в суді причасність агента до продажу тура, адже часто договір з туристом просто не укладається.

Приклади з сьогодення:

Варіант 1 (сіра схема)

1. Турагент укладає з туроператором агентський договір та отримує доступ до системи бронювання.
2. Турагент укладає з туристом договір та приймає від нього оплату за тур
3. Турагент сплачує туроператору вартість тура (за вирахуванням своєї комісії) від імені туриста
4. Здійснену транзакцію не відображає у своєму звіті, не сплачує з неї податки, а договір з туристом або не укладає взагалі, або згодом знищує.

 

Варіант 2 (чорна схема)

1. Турагент укладає з туроператором агентський договір та отримує доступ до системи бронювання.

Всі подальші бронювання туроператор отримує від імені цього турагента.

2. Турагент отримує підвищену комісію (наприклад 12% при стандартних 10%)
3. Роздає свої логін та пароль до системи бронювання (чи приймає заявки) іншим юридичним та/або фізичним особам, які часто офіційно не ведуть діяльності, не сплачують податки та можуть навіть не мати відповідних КВЕДів з умовою, що вони отримають 11% комісії туроператора (вище за стандартну), а 1% забирає собі.
4. Посередник бронює туриста, часто не заключаючи з ним договір та сплачує від імені туриста вартість заброньованого туру (за вирахуванням 12% комісії) безпосередньо туроператору, 11% залишає собі, а 1% віддає турагенту з п.1 в той чи інший спосіб.

 

За нашими оцінками, обсяг таких схем на ринку туризму наразі перевищує 50%.

Всіх цих негативних наслідків можна уникнути, якщо законодавчо прив’язати шлях грошей до шляху заявки.

 

Як це повинно працювати:

Приклад 1:

Туроператор продав тур прямому туристу.

Договір підписує представник туроператора з одного боку, турист – з іншого

Турист платить напряму туроператору по готівковому/безготівковому розрахунку на свій розсуд

Приклад 2:

Туроператор продав тур прямому туристу через турагента.

Договір підписує представник турагента з одного боку, турист – з іншого

Турист платить турагенту  по готівковому/безготівковому розрахунку на свій розсуд. Турагент зобов’язаний  оплатити туроператору зі свого розрахункового рахунку.

Приклад 3:

Туроператор продав тур прямому туристу через турагента, а турагент – через субагента.

Договір підписує представник субагента з одного боку, турист – з іншого

Турист платить субагенту  по готівковому/безготівковому розрахунку на свій розсуд. Субагент зобов’язаний  оплатити турагенту зі свого розрахункового рахунку. Турагент зобов’язаний  оплатити туроператору зі свого розрахункового рахунку.

 

Виходячи з вищевикладеного, пропонуємо наступне формулювання частини першої ст. 20

 

Стаття 20. Договір на туристичне обслуговування

Стаття 20. Договір на туристичне обслуговування

Частина перша За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов’язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов’язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.

Частина перша За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов’язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов’язується оплатити його. Якщо договір укладений за посередництва суб’єкта туристичної діяльності, всі розрахунки таких суб’єктів між собою та з туроператором повинні здійснюватися виключно з розрахункових рахунків таких суб’єктів. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.